http://www.stihi.ru/2014/10/27/10261
Надягала сорочки коханих мужчин,
І носила їх з шиком.
Та із тих, за кого б і пішла – не один
Під вінець не покликав.
Повертались усі потім, кликали, та
Відпливала далеко
Мимо звитого, тільки не мною, житла,
Мимо фантомних вікон…
Що ж – усьому назначений час,
А сорочкам свій вік,
Дерева не без браку…
То ж усім, кого гріла:
Ось – Бог, ось –поріг,
А іще, мабуть, палка…
Я носила рубашки... Татьяна Аксёнова- Бернар. Пере
© Copyright: Николай Супличенко, 2015
Свидетельство о публикации №115123103011
Свидетельство о публикации №115123103011
Рецензии