***

Друже, знаєш, в нас з тобою так мало спільного
Лише згадки з минулого що помалу зтирає час
Ми ж з тобою не станемо разом вільними
Друже, знаєш, в нас з тобою так мало… нас

Лиш повітря що пахне осінню і сигаретами
Затерті старі блокноти й терпкий чорний чай
Ми обоє лишились все тими ж жалкими поетами
Лише зникло наше "назавжди" й "чекай"

В нас на фоні і досі грає той самий осінній Джаз
А фотокартки з минулого як револьвер до скроні
Тебе з моєї пам’яті не зітре ні мідна пуля, ні час
А осінь нагадає про все сиплючи листя пожовкле мені у долоні

Осінь театральним фоном залива кіноплівку
І пахне димом багаття й чорничним варення
Зберігає з твоїми віршами написаними власноруч листівки
І знову приходить до мене у сни – минулим.
До тебе – натхненням.

Ти для мене лишився навіки в паперових листах
Які ніхто з нас не відправив і, якщо чесно, не писав
Я шукатиму в тіні між будинків в великих містах
Твій силует й червоний вогник недопалка в тебе у руках.

Я шукатиму вічно. Кожнісіньку осінь примарну.
Я писатиму знову й скидатиму з даху – нехай летять
Знаєш, ця вічність лишилась такою ж далекою і захмарною...

Як і Ти.
Та тобі про це вже не знать.