Закарбований спогад змиває, мов хвиля,
Із дзеркальних поверхонь сліди потойбіч.
Сон розвіює хмари прозорі та білі,
Наче контури ледве знайомих облич.
Як уява бере незаповнені ланки
Розмаїтого простору-часу в полон,
Небокрай на асфальті рахує веснянки,
Кольори галереї міняють свій тон.
Прокидаються з місяцем разом фантоми,
Розбиваються брами кордонів і меж,
Розчиняється накип вчорашньої втоми
У бузковій воді золотих узбереж.
Та ізранку потрібно думки повернути,
Для маршрутів нових і накреслення мап,
У той світ, де усе, як заведено бути,
Де система століть виміряє масштаб.
***
© Copyright: Еленушка Жукова, 2015
Свидетельство о публикации №115122500778
Свидетельство о публикации №115122500778
Рецензии
