щоб д тки спок йно спали

Яке ця війна має право,
Тримати думки в неволі,
Була собі вільна держава,
Без горя, крові і болі.

Було собі ясне небо,
І сонечко, що блищить,
Чого їм від нас ще треба,
Душу, яка горить?

Душу, яка від болю,
Болить тобі день-у-день,
Чому я не можу с тобою,
Бачитись, кожен день.

Чому я не можу тримати,
Маленьких твоїх, за руки,
Що маю відповідати,
На сильні, глибокі звуки.

На сильні, караючі душу,
Вбиваючи все в тобі,
Але я доросла, я мушу.
То інші, вони слабкі.

То інші, не бачать правди,
І в очі я їм сміюся,
То люди безмежної зради,
Тому я їх так боюся.

Тому я боюся, чуєш?
Рідна моя друга мамо,
Я знаю, що ти відчуєш,
Бо ти як і я, так само

Так само чутлива і ніжна,
І в очах, з таким же питанням.
Чи то є земля так грішна,
Чи люди, і їм покарання.

Покарання, що маєм витримати,
Як би тяжко і гірко не бУло,
Миру взамін отримати,
Щоб нарешті війна минула.

Щоб нарешті не бачити сни,
Ті жахливі і чорні кошмари,
Щоб не бУло страшної війни,
І щоб дітки спокійно спали.