казка про пана барона

Жив був нібито добрий пан,
мав червоний строкатий жупан,
і ходив він між зір і доріг
цілий час і увесь свій вік.
За плечима носив мішок,
Не для їжі одежі, книжок.
Не збирав і чебрець й артишок.
не ходив він по сіль,чи пісок
А ходив від людей до людей
Почерпнути думок і ідей
прислухався до кожних дверей,
чи там тайну почує,знайде
А найбільше шукав він діток,
Щоб забрати в них щастя шматок.
І ховав у великий мішок.
щастя крадене ,ох!.
І багаж той все ріс і ріс,
Пан його усе ніс і ніс.
І ніхто і не думав не знав,
Хто ж то щастя у них украв.
Рік за роком усе мина,
Ну а щастя нема й нема.
Раптом в світі настала війна
Вже й не пахне не квітне весна.
Вже й посунулась вісь земна,
Навіть сонце проснулось дарма
Вже і зорі не сяють як слід.
І від пана пропав і слід.
І прийшов у той край барон
Називався, якраз, Лохотрон.
Сів на стільчик собі , як трон,
Начіплявши собі погон.
Вже й щасливим віджув себе,
Що й завів кошеня рябе.
Та те щастя не справжнє було
Бо народу не добре велось
Тут як тут десь з`явися пан,
Що носив той червоний жупан,
Приволік за собою мішок,
Що просив уже й каші й ниток.
- Як ся має щасливий барон?
Ну , а той по - росыйськи, : - вон!
Як так може вельможний пан,
- Де ж подівся щасливий стан?
-
- Ухописся барон за наган,
Закричав по-заморськи : - One!
А той пан заволав : - Пардон,
І подався задки на балкон.
Тут мішок затріщав по нитках,
А наган несподівано,- « Пах».
І злякався тоді Лохотрон,
Бо поцілив собі у трон,
А мішок на балконі трісь,
І розсипалось щастя скрізь.
І пішло щастя в кожну сім`ю,
Пан барону кричить: - заб`ю.
Та к що поки вони чувались,
Розкотилося щастя скрізь.
Це панів до душі потрясло,
Так що й місце давно заросло.
І ніхто і не згадує вже,
Як то щастя украсти чуже.
І те панство, що йде на брехні
Не закріпиться в світі, ні!.
І хто хоче скінчити так,
Хай для втечі готує літак.