Верховинка

Як білесенька хмаринка,
Що кружляє в піднебессі,
На доріжці Михайлина
Витанцьовує й сміється.
З нею гори теж танцюють
І птахи співають зранку,
Співом цим серця хвилюють
Горця вільного й горянки.
Михайлинка, Михайлинка,
Як маленька журавлинка,
Ніжна, лагідна і щира,
Наче ангел, має крила,
Щоб злетіти ген високо,
І куди сягає око,
Й далі, далі з журавлями
Над лісами і полями.
Очі, як волошки сині,
Губи кольору калини,
По доріжці йде дівчина –
Нам знайома Михайлина.
В косах червоніє стрічка,
Прикрашає біле личко,
Не маленька – вже доросла,
І дотепна, і серйозна.
Михайлина, Михайлина,
Від порогу ген стежина
І життя тебе покличе,
Побажає щастя вічне.
«Тут живе моя родина,
Світла, затишна хатина,
Тут ростуть мої смереки,
Не піду я в край далекий».
Побіліли в неї скроні
І поріпались долоні,
Все життя пройшло в роботі,
Були радощі й турботи.
Тепер сива Михайлина
Проводжає в гори сина,
Доглядає журавлинку –
Ніжну й щиру Михайлинку.
Михайлина, Михайлина –
Чарівна голубка біла –
Відкрива своє віконце,
Щоб погрітися на сонці,
Як колись танцюють гори,
І пташки співають зранку,
І хвилюють серце знову
Синьоокої горянки.

14.05.2008 р.