Чайка

Летить чайка понад морем,
До хвиль припадає,
І кигиче, наче плаче,
І когось шукає.
То  не чайка, а дівчина,
Того, хто загинув,
І її одну в селі
Назавжди покинув.
Жив собі козак Ясюк,
Гультяй і п’яниця,
Вдень наїсться і нап’ється,
Вніч – на вечорниці.
Мати плаче: «Що робити?
Всім він допікає,
Оженю його скоріше».
Сватів посилає.
Син їй каже: «Оженюсь,
Як візьму найкращу».
А вона йому в одвіт:
«Не вийду нізащо,
Якщо Ясюк наречений
Слави не доб’ється,
Із татарами у битвах,
Тоді хай вернеться
З подарунками додому».
Заплакала мати.
Жаль із сином розставатись,
У степ виряджати.
А Ясюк зрадів пригоді
І гайда до Криму,
В битвах славу здобував
Серед крові й диму.
І надумав кримський хан
Живцем його взяти,
Та ніхто його в степу
Не зміг наздогнати.
І нарешті хан рішив
Самому напасти,
Земля кров’ю просочилась,
Ні сісти, ні впасти.
Весь порубаний Ясюк
Впав посеред поля –
І знесилений, у ранах
Така його доля!
Тож підкралися ординці
І його зв’язали,
Потім кинули у море –
Хвилі його взяли,
До Лиману донесли,
Що загасла зірка,
Довідалась про це мати,
Заплакала гірко.
Мати дівку прокляла,
Щоб чайкою стала
І у хвилях у морських
Козака шукала.

22.01.2014 р.