Князь Владимир Мономах

У Києві став княжити
Онук Ярослава,
Всі надіялись на нього,
Йому вічна слава,
Був розумний, справедливий,
Боронив країну.
Ворогів не підпускав,
Сік їх без упину.
У своїх руках зібрав
Докупи всі землі,
У правдивому судді
Люди були певні.
Вісімдесят битв провів,
І в полон взяв триста
Половецьких ханів дужих,
Думка його чиста,
Заступався за убогих,
За слабких, за бідних,
Цінував розумних, чесних,
Захисників гідних.
Не дозволяв сваритися
Князям між собою:
«Поплатитись за це можна, –
Казав, – головою».
Поз’їжджалися на з’їзд
І хрест цілували,
На Євангеліє Святе
З миром присягали,
Князь у єдності шукав
Для всіх порятунок,
Грецький цісар надіслав
Йому в подарунок
Золотий вінець з хрестом –
Шапку Мономаха,
Дорогу і дуже цінну,
Як в перського шаха.
Князював дванадцять літ,
Похований у Софії,
Він залишив заповіт,
А в нім його мрії,
Щоб зміцнів у силу край,
Панував страх Божий,
Справедливому судді
Завжди Бог поможе.
Щоб старого наче батька
Люди шанували
Молодого наче брата
Теж не забували.
І щоб грамоті навчались,
Усяким наукам,
І завжди давали відсіч
В битві чорним крукам.
Щоб гостей своїх вітали,
Мали зустріч вдалу,
Бо несли вони по світу
Злу і добру славу.
Грецький цісар Костянтин
Був князеві дідом,
І тому для князя шапка
Стала оберігом.
Князь – вояка і суддя,
Князю наш великий,
Розум твій і доброта
В пам’яті навіки!

27-28.03.2014 р.