Твій силует написаний сірими снігами,
Пронизливий погляд заморожує кров,
Ти пройшовся по житті босими ногами
І розтерзав моє палаюче серце знов.
Тоді небо заплакало уві сні від туги,
Та сонце сховалось глибоко в океан,
Я покидала цей світ від страшної недуги-
Протікав по венах твій останній обман.
Втішало лиш те, що колись було,
А пам'ять жаліла змарновані роки,
Як би я хотіла щоб серце не відчуло,
Не цілувати тоді твоєї тіні, щоки...
Та життя давно протекло як річка,
Змивши з лиця всі теплі кольори,
Закохуватись не в тих- уже звичка
І приходити як завжди не тієї пори...
Та я не жалкую про прожите життя,
За світлі хвилини, нехай навіть у снах,
Знаю, назад не буде вже вороття,
А кохання згубилось далеко в дощах...
Загублене кохання
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115121506276
Свидетельство о публикации №115121506276
Рецензии