Дороги весняного вiтру

                «Сонце означало істину,
                кільце змій, звитий у кільце – вічність,
                якір – ствердження або раду,
                голуб – соромливість,
                птах бусол – богошанування,
                зерно і насіння – помисли і гадки…»
                (Григорій Сковорода)

Дороги весняного вітру
перетинаються біля старого ільма,
Що крислатим дороговказом
Перетворює думку на знак,
Що чорним калікою
Тичеться в море квітів
Пальцями сухих гілок.
Дороги весняного вітру
Існують у мріях птахів:
У піснях про вічне повернення
До неіснуючого дому
Вічних блукальців легкості.
Дороги весняного вітру
Білим маревом стелють шлях
Розтривоженим душам
До Валгалли хмар –
Білих, як пелюстки вишні
Чи то до кудлатого Сіду –
Темного як нутро глека.
Дороги весняного вітру
Сповнені гудінням
Волохатих прочан,
Що торують своє паломництво
Від храму квітки до монастириська-вулика.
Дороги весняного вітру
Нескінченним лабіринтом
Заводять у хащі музики
З яких нема вороття
Навіть жебраку-скрипалю
З графства Слайго.
Дороги весняного вітру
Стануть колись дорогами осені
Коли зацвіте верес…