Незгасний промiнь

Присвячено пам’яті відважного і світлого хлопчини Вадима Вадимовича Папури, який трагічно загинув від рук фашистів, у час проведення показово – каральної операції, яка відбулася у м. Одесі, 2 травня 2014 року.

НЕЗГАСНИЙ ПРОМІНЬ

Колись юнак жив на землі
З відкритим серцем та душею.
Він бачив світло в чорній млі,
І свято ніс добра ідею.

Хлопчина вірив, мов дитя,
В біблійні догми комунізму.
На недовершеність буття
Дивився крізь яскраву призму.

Крізь терни дерся навпростець
В долонях ніс вогонь любові.
До кам’яних людських сердець
Він стежки прокладав зіркові.

Мов промінь в сірому житті,
Як путівник для душ пропащих,
Палкий юнак мав  на меті
Цей грішний світ зробити кращим.

Але важкий до правди шлях,
Нелегко дертися крізь терни,
Коли вирує лють в серцях
І світ убогий повний скверни.

Любов до золота сліпа,
Вона, мов яблуко розбрату.
В той день мерзотників юрба
Чинила показову страту.

Серед нещасних був хлопчак.
Оскаженіла до нестями
Орда, відчувши кров на смак,
Топтала парубка ногами.

Вогонь затьмарив краєвид,
Земля від крові почорніла.
Навік знеславивши свій рід,
Ця гидь ім’я його чорнила.

Померкла зірка в небесах:
Яскрава, чиста і велична.
Та її сяйво у серцях
Тепер палатиме одвічно.

Я вірю, що настане мить
І Бог розкриє двері Раю.
Мов птах душа його злетить,
Крилом торкнувшись небокраю.

А на могилі юнака
Троянди розцвітуть барвисті.
І постать бронзова, струнка
Прикрасить вулицю у місті.

СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(грудень 2015)