Тебе... Из Елены Каминской

                вольный перевод с украинского:
                http://www.stihi.ru/avtor/kam7115


Под дождём – словно город в отчаянье мнится,
И повсюду зонты прячут бледные лица
И тебя…
Парк утратил  мгновенья с листвою поблёклой,
Неба шёлк застилая,  как будто сквозь стёкла 
Голубя'.
Шаг, другой – и в декабрь мне откроются двери,
Заплывёт новый день в парусинной галере
Прямо в жизнь.
Подожди, не утратило чуткость теченье,
А для счастья что больше имеет значенье?
Так держись.
Пусть другие придут,  но душа омертвела…
Ты разбита  и – вдребезги... вздрогнет ли тело?
Не зови…
Всё ж под ливнем иду отыскать напоследок,
На свою же беду – горечь таинства лета
И любви...
 

Оригинал:


Під  дощем -  наче  місто  впадає  у  відчай,
Парасольки  усюди  ховають  обличчя
І  тебе…
Парк  згубив  всі  миттєвості  з  листям  пожовклим,
Застеляється  небо  засмученим  шовком -
Голубе.
Пару  кроків  й  у  грудень  відкриються  двері,
Запливе  новий  день  на  вітрильній  галері
У  життя.
Зупинись,  течія  ще не  змила  чуттєвість,
А  все  інше  для  щастя  не  так  вже  й  суттєво,
Ти  затям.
Незамінних  немає,  та  є  -  мертве  літо,
Це  коли  ще  жива,  але  ніби  розбита
На друзки.
Все  ж  під  зливу  іду  відшукати  останнє,
Те,  що  гріє  і  досі  -  зрадливе  кохання,
Чи  казки…