Казка про Снiгову Бабу

Малюки качають сніг.
Куля*. Друга. Зверху них  -
кулька менша  -  голова.
Здрастуй, Бабо Снігова!

Два камінчики чорненькі  -
вже й підморгує старенька.
А морквину Гнат приніс  -
догори задерся ніс!

Губи мать буть червоні,
як тепер у всіх долоні.
Помідор би роздобути!
Тільки де?  -  Надворі ж лютий**...

"Буде й так, -- сказав Микита, -
годі голову сушити!"
"Ну, звичайно, -- каже Ганна,  -
і без рота непогано!"...


Та знедолило стареньку
недороблення маленьке.

Носять воду від криниці***.
Як виблискує водиця!
Захотіла Баба пити. -
Та нема як попросити! ...


Час й обідати дітвОрі.
Тільки ж весело надвОрі.
Весело і смІшно,
скрізь літають снІжки
і пірнають в білий сніг,
що у Баби коло ніг.

Баба досі зголодніла,
бо ж із ранку ще не їла.
Дума: то безперестану
галушкИ летять в сметану!

А на їжу цю неначе
сонце масло ллє гаряче!

Хоч би як покуштувати!
Тільки  треба рота мати! ...


Тож від голоду та спраги
худне, тане бідолаха.
Сльози котяться рясні
у бруднИй намоклий сніг.



*куля  -  шар
**лютий  -  февраль
***криниця  -  колодец