Клен та Жоржина

На дворі Осінь – витвір майстра
На клумбі мріють сині Айстри.
Калина посміхнулась Глоду
І він завмер від  її  вроди.

Жоржина - Квітка, ніжна  діва -
Струнка, висока та красива,
На Клен захоплено гляділа,
Що поруч він - цьому раділа.

Увагу Квітка привертала,
Бо так природа побажала.
Вона дала їй гарний одяг,
Чудовий, теплий, ніжний погляд.

І Клен на  Квітку задивився
В багряну тогу нарядився.
Червоне листя дарував -
І в ньому душу розкривав.

Їх  привітала голубінь-
Безкрайня неба далечінь.
Земля барвистим листям вкрита
Подарувала пізнє літо.
Це літо, цей жіночий блиск
Зробило з серця Клена віск!…
  *        *          *
Водою в річці плине час,
Природа міниться щораз.
Частіше став осінній день
Дощить з розірваних кишень.

І Сонечко раніш сідає,
Дрімота хмарам докоряє:
“ Не стане Місяць до роботи,
Бо він набрав води в чоботи.”

Зажурені осінні квіти
Стоять геть мокрі, ледь одіті.
Шепочуть, тихо розмовляють,
Чого чекати їм не знають.

Зненацька Вітер розлютився
Зривати листя заходився,
Коли втомився - то не ліг -
Пішов шукати дощ чи сніг!

Пожовкле, мокре листя Клена,
Немов освячені письмена,
Жоржину скрило від біди -
Спромігся  Клен допомогти!...
                *                *                *
Зима стрічатиме Весну -
Відкриються обійми сну.
Клен і Жоржина будуть разом
І знову все вернеться з часом!


29.01.2010 г.