Стара чаклунка в гори мандрувала,
цілющі трави в горах вона рвала.
Набрала трав, аж цілую торбинку,
присіла відпочити на хвилинку.
Огледілась навколо: -Що за диво?
Травичка в гори тягнеться сміливо.
Така маленька, зовсім непримітна,
а з нею стежка в`ється, наче нитка.
- Куди, травичко ніжна, поспішаєш?
Тобі так важко, силоньки не маєш!
- Чом на рівнині ти не проростаєш,
чому сюди ти від людей втікаєш?
- Толочать люди, зовсім не цінують,
мою красу всі нівечать, марнують.
Боротись з ними зовсім сил не маю,
від того дуже, дуже я страждаю.
Травичку пожаліла та чаклунка,
- Вертайся вниз! - в горах дзвеніло лунко.
Тоді спориш знов заселив дороги,
без докору росте і без тривоги.
Де вільна є земля там розкошує.
спориш у гори більше не мандрує.
Росте спориш, приносить людям користь,
взамін він нічогісінько не просить.
Спориш легенда у вiршах
© Copyright: Любовь Постникова, 2015
Свидетельство о публикации №115120607893
Свидетельство о публикации №115120607893
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.