углиб себе...
…оглядаючи примруженими очима безкінечність
у якімсь незримім смутку крутили думки голову…
вночі інакші ми і по при все завжди шукаємо спокою,
а він не йде, бо не пора іще, бо безталанні,
того й покірні ми двобою із собою…
і от, тремтячі зорі сповнилися криком,
вертілися довкруж краю неба світи…
все ближче і ближче, глибше і глибше
падає душа у прірву, за невидимий шлях
одділяючись від вчора до завтра,
углиб нічної безодні…
де спокушають сни нас без надії
у хворім маренні думок реальних
підгледів страх у диво-ніч:
дерева – чорні тіні, немов би боягузи
лякаються самих себе, даремно…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115120601919
Свидетельство о публикации №115120601919
Рецензии
Майстерно і дуже цікаво написано! Можна тільки привітати з написанням такого твору....
Шон Маклех Патрик 06.12.2015 11:53 • Заявить о нарушении
Шон Маклех Патрик 06.12.2015 11:53 • Заявить о нарушении
Спасибі! Вчусь у Вас Майстре Шон! Якби іще не поспішав... З повагою до Вас Віктор.
Виктор Сурженко 21.12.2015 21:32 Заявить о нарушении
Виктор Сурженко 21.12.2015 21:32 Заявить о нарушении