Самотньо чашка стоїть на підвіконні
І годинник стукотить неначе у коня підкова,
А я залишилась знов сама в безсонні,
Не знаючи чи я жива чи іграшкова?...
Та я наче не сумую- гортаю журнали,
Згадую як вранці з тобою прощались,
А струни серця хололи, а струни волали
І слова на вустах ніяк не в'язались.
Ти на прощання кинув спокуси цілунок,
Так неначе я відчула дотик осіннього вітру,
Залишив на щоці як подих візерунок,
Якого мабуть ніщо уже на світі не зітре.
Тихо й спокійно зник вмить за дверима,
А я дослухалась до кроків останніх,
Була одночасно близька і нескорима,
Та вмирало серце "не відпускати" в бажанні.
Але чомусь не крикнула вслід :"Залишись!
В надії, що повернешся, поцілуєш долоні,
Втратити щось до болю близьке боячись,
Та залишиш нарешті свою чашку на підвіконні...
Двi чашки кохання
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115120507196
Свидетельство о публикации №115120507196
Рецензии