Музейний експонат

Ну, ти нарвалася, дівиця,
не буду більше я терпіти.
В Європу прешся, синя птиця,
та дома мушу я сидіти.

Шукаєш європейських принців,
пустих, багатих, молодих.
Так жартувати не годиться,
не треба бити мене в дих.

Я – Аполлон, як із картини,
а ти мене – в загальний ряд…
Немає жодної причини,
продовжувати маскарад.

Я, ніби Ейфелева вежа,
стовбичу мовчки на селі.
Сестра твоя за мною стежить,
щоб не курнув я коноплі.

Дійшло до чого – рейтинг пада,
за рік, за місяць…, вже за день.
Мені вже не до шоколаду
і не співається пісень…

Уже оскома скули зводить,
образа – груди розпира.
У тебе якось так виходить,
не красень я, якась мара.

Одна поезія лиш вірна,
вона чарівна і сумна.
Як вітер сильний чи помірний,
де світло – там завжди вона.
 
З тобою ж ледве ми знайомі,
й відвідувать мене не варто.
Ти більш не жінка в моїм домі –
так доля розіклала карти.

Бо я тобі – це не Акрополь,
і зовсім вже не Колізей.
Мандруй чимдуж в свою Європу –
я закриваю свій музей!

28.11.2015, Миколаїв

* Пародія на твір Д. Дробіна „Я словно Эйфелева башня“ http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624506