«Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів…»
(Богдан-Ігор Антонич)
Наш цвіт обірвано. І пусткою наш сад стоїть.
Жорстокий садівник посеред марева століть
Чужий і зайда – мріє порубати наш вишневий сад,
На пустищі собі садити чорний виноград
І готувати трунок із його гірких плодів,
І ним втруїти світ – птахам забракло слів:
І не папугам – солов’ям наляканим для співу,
Замовкли й зажурились сірі птахи посивілі,
Коли з сокирою у наш чарівний край
Прилізли нелюди. Палає небокрай,
Дідівську шаблю й кріса дістає орач,
Знов, як в старі часи над селами лунає плач
Сиріт і вдів. На герць за волю встануть козаки
Ми сад захистимо. Сьогодні. Й на віки.
Наш сумний сад
© Copyright: Артур Грей Эсквайр, 2015
Свидетельство о публикации №115112810848
Свидетельство о публикации №115112810848
Рецензии
Нехай завжди буде мир,щоб цвіли сади і раділи діти,
не плакали люди!Щастя Вам!З повагою,
Лидия Елена 16.04.2016 23:39 • Заявить о нарушении
не плакали люди!Щастя Вам!З повагою,
Лидия Елена 16.04.2016 23:39 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
