«Ти, як земля, з якої здерли скальп –
Лик Жаху у байдужості ефіру.»
(Максиміліан Волошин)
Холодний день Столітньої війни.
Сосни білими монашками
У монастир сутінкових спогадів,
Блідими світанками розуміння
Того малопомітного факту,
Що я ще живу.
А день – просто кузня Гефеста –
Руйнує буття звичне і виковує міф.
Хоча ти розумієш, що марно
Шукати нового чогось у цьому стукоті,
У цьому ливарництві форм –
Все вже було.
І ці нескінченні страждання
Гнаних горем людей,
І ця війна без кінця і без краю –
Все вже було.
Все повторюється – знову і знову
В оцій круговерті.
І все таки:
Знову бачу, як монашками білими
Сосни йдуть у моє буття,
У мій монастир віршів...
Монастир вiршiв
© Copyright: Артур Грей Эсквайр, 2015
Свидетельство о публикации №115112603485
Свидетельство о публикации №115112603485
Рецензии
