Колись нас жали смертними снопами
«товариші» більшовики…
Гасили світ радянськими ножами…
У голоді ішли роки.
Морили день за днем, ночами,
Наш край оті безбожники.
Та ми боролись, не мовчали!
І це далося нам взнаки.
А як нам хороше жилося
На нарах згиблих Соловків…
Там стільки крові пролилося
Народу вічних «ворогів»
Ще більше кулю мали в лобі:
Терору Сталін так хотів.
І кожен день тонув в жалобі,
Частішало хвилин без слів.
Терпіли довго, дочекались
Тієї світлої пори,
Коли надії виникали
І майоріли прапори.
Ніхто не нищить, не вбиває
Так само люто, як колись.
Та не цвітеш, мій рідний крає.
Даремно сльози ті лились?
Даремно довго так боролись,
Щоб віру в краще полишить?
Одного разу вже вкололись,
Та будем далі шовком шить!
Колись...
© Copyright: Андрей Супрун, 2015
Свидетельство о публикации №115112405791
Свидетельство о публикации №115112405791
Рецензии
