Ми непробачно порiзно...

Небо зрослося з колючим дощем,
Осінь прощається слізно...
Серце стискає невимовний щем:
Ми непробачно порізно...

Більше немає в прозорім вікні
Ніжно-блакитної гами...
Рідкісні сни осідають на дні,
Переливаються нами...

Тіні снують в лабіринтах пітьми,
Наче чужинці в пустелі...
Дощ порозмив кольори хохломи,
Не дотянувся до гжелі...

Стала похмурою неба блакить -
Щось поміняти вже пізно...
Плаче дощем розтревожена мить:
Ми непробачно порізно...


Рецензии