Нам, тим кому за п’ятдесят,
Кого приймали в жовтенята.
Хай наші хлопчики простять,
Не вберегли їх від проклятих,
Нащадків тих, хто нищив храм,
Хто катував батьків в підвалах,
Хто забирав останній крам,
З тих бідних хат, що голодали.
Від тих хто в спини їм стріляв,
Коли хтось з них, на полі битви,
Під тиском німців відступав,
Бо ж кожен ще хотів пожити.
Не вберегли…хоча могли
І треба було небагато,
Тільки хто справжні вороги,
Признатись чесно і сказати.
А ми все думали-брати,
А ми казали всім-сусіди,
А це справжнісінькі кати,
Несуть як завжди смерть і біди.
А ще тому не вберегли,
Що мовчки нищили і крали
І керувати тим дали,
Що більше краденого мали.
Керує й зараз ще цей «хлам»,
Та я радію все ж в душі,
Що не прийдеться точно вам,
Писати от такі вірші…
Нам тем кому за 50...
© Copyright: Сергей Заграбайло, 2015
Свидетельство о публикации №115112004022
Свидетельство о публикации №115112004022
Рецензии