Батькiв заповiт

Полетіли Чаєчки аж за хмари,
Що є сили крилами замахали.
Не сумуйте, сестроньки! Молим Бога,
Щоб під Його крила була дорога.

Любі наші пташечки сивокрилі,
Доля вас хитала, як в морі хвилі.
Та тримались разом і нам казали,
Татові слова донькам передали.

Велів батько, виживший у полоні:
Як святиню хліб тримати в долоні,
в купі всім триматися, не сваритись,
Боронь Бог на чужині опинитись.

І яка б лиха не була година,
Головне у світі то є родина!

Війна взяла батька - спинився рід,
Але пам'ятаєм цей заповіт.


    Написано в память о трех сестрах: Чайке Екатерине Федоровне, Чайке Марии Федоровне - моей родной бабушке, Чайке Александре Федоровне, детях ВОВ, родившихся на Донбассе на хуторе Доля тогда еще Сталинской обл., переживших тяготы и горе войны, потерявших отца. Старшая из сестер Катя бежала из немецкого лагеря, помня завет отца, всеми силами стараться не попасть на чужбину. И в память о моем прадеде Чайке Федоре Самсоновиче, выжившем в плену в Финской войне, погибшем в Великой Отечественной в бою на Днепровской переправе, и долго считавшимся без вести пропавшим солдатом. В память о прадедушке сохранились лишь несколько писем с фронта, адресованных  прабабушке Чайке Мавре Филиповне, посмертная награда и слова, что запомнили, будучи еще девчонками, наши бабушки, ставшие для нас семейным заветом.