Дощ, наче сказивсь...лупотів по асфальту,
Здавалося ніч захлинеться від сліз...
А вітер кульгавий, узявши шарманку,
Заводив сонату прощання "на біс"...
Дощ лив, як з відра...а мені було душно,
Хоча і промокла наскрізь до кісток...
Мені намочив він не тіло, а душу,
Втикаючись сотнями гострих голок...
Краплини стікали в маленькі озерця,
Холодним клинком доторкались до ніг...
Той дощ мені шкрябав не тіло, а серце,
Нещадно хлистав, мов сталевий батіг...
Душа розіп"ята...пошкрябане серце...
Минули дощі...незабаром - зима...
Дивлюсь і шукаю СЕБЕ у люстерці -
Відлуння доносить: ЇЇ вже нема.....
Дощ лив, як з вiдра...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115111606366
Свидетельство о публикации №115111606366
Рецензии