Знаєш, мені дуже важко
зізнатися в тому, що відчуваю.
Я загубила те, чого хтіла,
і осоромила того , що маю.
Один, два, три - безліч...
Гудки телефону однакові й чисті.
Як все ж таки набридли ці всі дитячі ігри
без логіки, розуму і без змісту.
Най ці слова для тебе лиш попіл,
для мене - биті дзеркала, марно збентежені мрії...
Але і бути розсудливим роботом, вибачте,
я не бажаю, не хочу, не вмію.
Вважаєте, що вам легко судити?
Адже чужого болю завжди менше.
А ви спробуйте мого страху, болю, сумнівів
й проживіть це життя інакше і ліпше.
Не жалій, не осуджуй, не треба
ці фрази, віками й людьми збиті.
Одне благання - залиши моменти в пам’яті,
завчасно спогадами теплими сповиті.
Мен дуже важко з знатися в тому, що в дчуваю...
© Copyright: Федорец Анастасия, 2015
Свидетельство о публикации №115111401000
Свидетельство о публикации №115111401000
Рецензии