Люблю я відчувати вітер на обличчі,
Коли опале листя лоскоче босі ноги,
Вдихати п'янке повітря просторої світлиці
І усміхатись до схочу, ледь помітної знемоги.
Та коли яскрава зірка падає додолу,
Хотілось би встигнути бажання загадати,
Та цю мить швидкоплинну, по-своєму чудову,
Все життя міцно у своїх руках тримати.
І не відпускати в небо ні на хвилину,
Закарбувати щастя навік у заплаканому серці,
Благати, молити та мріяти без зупину,
Про відбиток тепла у тріснутому люстерці.
Хочу, щоб тиша полікувала хворі думки,
Щоб слово прохання залишилось почутим
І усмішка була відповіддю на дзвінки,
А все погане навіки стало забутим.
Тільки після цього посміхнеться душа,
Виростуть крила враз за спиною,
Зупиниться час, черпнувши сонця з вірша,
Та залишиться в серці назавжди зі мною.
Крила надii
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115111106859
Свидетельство о публикации №115111106859
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.