Iз не вiдправлених листiв до Мiо

Несомненно, одна из самых любимых, самых странных и самых неоднозначных детских сказок.
Да и сказок ли ?
Повествование отнюдь не по-детски построено на надрывных нотах и интонациях.
И вроде как всё хорошо. Всё в порядке. Никому не нужный мальчик –сирота нашел родителей,
друзей, отправился на встречу приключениям достойных далеко не каждого всамделишного рыцаря или даже героя.
Вот только каждая страница насквозь пропитана чем-то тревожным, вызывающим озноб.
И чем больше читаешь, тем более стойкое ощущение беды наглухо поселяется между строк.
А под конец книги в голову и вовсе приходит мысль, что на самом деле, главный герой умер ещё в начале.
Замёрз на скамейке в парке. Уснул и не проснулся.
А всё что происходит – это последний сон маленькой, уставшей, загнанной души.
Сон яркий, насыщенный, незабываемый и в какой-то мере – героический.
Мечты о том, чего у Мио никогда не было и не могло быть при жизни….

Бережи себе , бережи,
За плечима хай будуть у Тебе,
Охоронці незримі завжди,
Ті, що крилами дивляться в небо.
Буде завше безпечним Твій шлях,
Безкінечний у вирії судеб,
Якщо світиться віра в очах,
І молитви слова не забудеш.
Долю краю, дорослих й дітей,
Ти тримаєш у своїх долонях,
Врятувати країну від зла,
Всіх, хто зараз страждають в полоні…
Мріяв ти про щасливе життя,
Де немає самотності й смутку,
А тепер ти тримаєш меча,
Щоби втілить легенду забуту,
Ти пробач мені, Міо, пробач,
Це нестерпно, це боляче й важко,
Сиротою прожити життя,
Непотрібним нікому, мов пташка,
Що маленькою впала з гнізда,
І росла без тепла і притулку,
Без любові й підтримки батьків,
А від цього нема порятунку.
Перевірив ти це на собі,
Як нестерпно, коли сиротою,
Непотрібним нікому в житті,
Ти живеш на одинці з собою,
Як ті діти, що Като їх вкрав,
На птахі;в перевтіливши зграю,
Непотрібних, приречених, злих,
Що над озером Мертвим кружляють,
В них забрали дитинство і сміх,
В них забрали майбутнє і долю,
Тільки ти їх врятуєш усіх,
Їх життя зараз в тво;їх долонях,
Ти пробач мені, Міо, пробач,
Стільки всьо;го сказати хотілось,
Ми знайшли тебе – це головне,
Сиротою не будеш від нині,
Тож на тебе чекає двобі;й,
Так у сивих легендах судилось,
Доведи, що свої не дарма,
Мілімані крильцята спалила,
Кажуть, в Като, як вірить казкам,
Скам’яніло від розпачу серце,
Тож ми молимось нашим Богам,
Щоб твоєї уникнути смерті,
Кажуть, Като, живе уже літ
Тисяч десять у своїй печері,
А у гру;дях його – моноліт,
Бо він втратив колись наречену,
Так трапляється часом, нажаль,
Від страждання – душа кам’яніє
Вигорає від болю душа…….
Бережи себе , Міо,
мій Міо….