Надія - дурнів корабель.
Везе майбутніх потопельників.
І їхні будні, рутину,
Чемодани, картини,
Автоклави, бензини,
Авторучки, дрезини,
Машини.
Везе усе.
І капітани прокладали маршрут корабля.
І по радіо передавали штилі по всіх морях.
Але десь
Загублений ґедзь,
Кусає у пальчик Рому.
Рома не плаче, облизує пальчик,
Тікає із дому.
А там - одноокий Іван,
Граючись, відкушує Валі руку,
А поверхом над
Шестирічний Гнат
Уже робить матері внуків.
А далі
Жовті карлики шкірились в моє лице.
Гідроцефали виривали власні зуби пінцетом.
І
Бородата ворожка з прокльонами пускала слину.
У чорного кота з надією виривали спину.
І з кожним епізодом ватерлінія опинялась нижче.
І ось у корабля проривається днище -
І з того часу усі записи на скрижалях стерті.
І кожен сон – це обставини твоєї смерті.
І ти щоразу прокидаєшся в холодному поті.
І чуєш за вікном далекий потяг.
Корабель дурнiв
© Copyright: Вадим Агапов, 2015
Свидетельство о публикации №115110706167
Свидетельство о публикации №115110706167
Рецензии