Дотик часу, як дотик чужої руки,
Знову пам"ять мою обійма без прелюдій...
Склавши всі почуття, мов на плаху гріхи,
Я залишу сьогодні на суд божих суддів...
Я скажу, що є пам"ять, як помах клинка,
І нема лікарів, щоб її врятувати...
Нитка, зіткана серцем, занадто тонка
І не втримаєш те, що хотів би тримати...
Я їм просто скажу: є у світі туга
(А буває...що рвуться й сталеві канати)...
Не зліковує час...він лишень забира
І тупцює усе, що колись було свято...
Осипає на скроні чужі імена
І тримає за крила у полум"ї крику...
Залишається в серці холодна зола,
І істерика тут неумістно безлика...
Тож...на суд божих суддів залишу гріхи,
(бо лиш тільки Боги мають право судити)...
Дотик часу, як дотик чужої руки,
Обіймає...та тільки...не може зігріти...
Дотик часу...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115110702919
Свидетельство о публикации №115110702919
Рецензии