Iгор Григор в В хола-зав я переклад

Iгор Григор'єв Віхола-завія переклад

Розгуляється — знищити може,
А ущухне — ніжніша за квітку,
Жартувати із нею не гоже -
Баба з норовом, вправна та спритна.

Вище лісу злетіли коліна,
Майорить пелена сарафану…
Вподобав я завію невпинну,
Чи занадто, чи, може, зарано.

Хоч би й рано —  журитись не маю:
Ані пихи нема, ні користі.
Ген, зірки поза хмарами сяють,
Молитви - в розбишацькому свисті.

Обминути або обманути
Не зуміють палаючі губи.
Світ надії крізь сумніви-смути
Ляже снігом, слухняним та любим.

Скриє віхола пагорбки-ями —
Все у іншому світі неначе.
Хто підставить їй спину без тями —
Крижаними сльозами заплаче.

Тільки я, зимогорів нащадок,
Затулятись від лади не хочу:
Горювання приймаю у спадок
Від зірниць і до темної ночі.

З димарів, через світ від порогу
Непокою пісні сумовиті,
На стежину, на білу дорогу -
Все про світло, про квіти... про літо.


Игорь Григорьев Вьюга

Разойдётся — прикончить могла бы,
А уймётся — нежней незабудки,
Своенравная русская баба,
Веселунья, с которой — не шутки.

Выше леса колени взлетели,
Заметался подол сарафана…
Полюбилось мне буйство метели
Крепко-накрепко, может и рано.

Рано, нет ли — печалиться поздно:
Ни гордыни в душе ни корысти.
И за тучами — высь не беззвёздна,
И молитва в разбойничьем свисте.

Не обделят ничуть не обманут
Налитые огнём её губы.
Все сомненья надеждами станут.
Станут снеги послушны и любы.

Вьюга скроет ухабы и взлобки —
Всё привычное переиначит.
Сдавши спину ей, зябкий и робкий
Не слезами — ледышками всплачет.

Ну а я, зимогоров потомок,
Заслоняться от лады не волен:
С первых зорь до последних потёмок
Гореваньями вьюжными болен.

Заунывные песни тревоги,
Хоть в трубе, хоть на целой планете,
На тропинке любой и дороге -
Все о свете, о цвете — о лете.