Намисто мого мicта

«Ти насправді подумав, що я приїздила до тебе?
Я дивуюсь тобі, я вважала — ти знаєш жінок...
А у серці живе по бруківці пройтися потреба.
І почути, як Опера слухає шепіт зірок...

Можеш вірити, можеш не вірити: місто — мов доля.
Кожен раз приїжджаю зростатися з містом моїм.
В декораціях вічних мені вже не жити без ролі —
ролі жінки у місті, яке я вважаю своїм.

Я себе відчуваю частинкою вічного міста.
Я себе відчуваю краплинкою львівських дощів.
Вічні львівські дощі вічно гублять краплинок намисто.
Ось і я загубила у місті намисто душі».

...........................................................

 Перевод Инны Гавриловой


Ты и в правду подумал, что я приезжаю к тебе лишь?
Ты ошибся, мой милый: ход мыслей у женщин не прост...
А живёт во мне тяга к брусчатке так сильно. Ты веришь?
Чтоб почуять, как Опера слушает шёпоты звёзд...

Можешь верить мне, можешь не верить, но город - как доля.
Каждый раз приезжаю срастись с этим местом родным.
В декорациях вечных уже мне не выжить без роли -
Роли женщины той, что считает весь город своим.

Я себя ощущаю частичкою улиц, деревьев.
Я одна из тех капелек львовских жемчужных дождей.
Вечных львовских дождей, тех, что нижут свои ожерелья...
Сыплет жемчуг души на ладони твоих площадей...

http://www.stihi.ru/2016/04/26/637