Я любила, як падають срібні дощі,
Як вітрИ в осінь листя несуть...
Ти мені говорив, що не буде дощів,
А вони все ідуть і ідуть...
Тріпотять горобини багрянцем намист,
Небо сіре, як та каламуть...
Листопад...Падолист...Тихо падає лист,
А дощі все ідуть і ідуть...
В наше літо назад вже нема вороття,
Неможливо тепло повернуть...
Поміж нами вже відстань - у ціле життя,
А дощі все ідуть і ідуть...
Одягнули дерева осінні плащі,
От би душу ще в плащ одягнуть...
Ти мені обіцяв, що не буде дощів,
А вони все ідуть і ідуть...
Вони краплями суму стікають в душі,
Вони серце на клаптики рвуть...
Відтепер я не стала любити дощі,
А вони...все ідуть та ідуть...
Ти менi обiцяв, що не буде дощiв...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115110110739
Свидетельство о публикации №115110110739
Рецензии