Хочеш, не хочеш – стелиться зорепад.
Любиш, не любиш – треба ж колись почати.
Я не знайшла тебе у сотні простих порад.
Я не знайшла себе в бажанні тебе не знати.
Знаєш, я більше не вірю в простих людей!
Кожен приховує свій неохайний скелет…
І наче, як всі... Але ж посеред ночей
Лише ти загорівся сяйвом моїх планет.
Лиш ти торкаєшся серця звичайним словом,
Лиш ти за секунду можеш вилікувати і вбити,
Лиш тебе я чекаю роками, хоча утома
Інколи верховодить моїм: «Любити!».
Тільки тобі я пробачу, напевно, все –
Більше ніхто не підійде до серця так близько!
Тільки тобі можна з самих небес сказати,
Що я, як і всі – не сонце, не місяць, не зірка.
Хочеш, не хочеш – стелиться зорепад
Під ноги тобі… Тільки обрати лишається.
Я не знала тебе в сотні земних принад…
Я забула себе в коханні не опираючись.
12.08.2015
Стелиться зорепад
© Copyright: Инна Омут, 2015
Свидетельство о публикации №115103105894
Свидетельство о публикации №115103105894
Рецензии