Пiд ковпаком, неначе в западнi
Мій кожний крок відстежує, як звіря.
Розвіялась, як в небі дим, довіра
І хоч і сонце світить - темні дні.
В тумані я навпомацки іду
І десь там світить сонце. як в полоні,
Неначе у тюрмі- дні монотонні
І зовсім вже не радуюсь життю.
А сердце у журбі думки сумні,
Давно кохаю, разом нам не бути,
І зможем ми зустрітись тільки в сні.
І долю нам ніяк не обманути,
Із тугой біль- здавив він тісно груди
І думи невеселі, а сумні.
Владимир Ольховой. 30 Октября 2015.
Свидетельство о публикации №115103100406
мой чуток шаг, повадки, как у зверя;
развеялось, как в небе дым, доверье,
хоть солнце светит – темнота во мне.
Иду на ощупь я в туманной мгле,
а где-то светит солнце. Я пленённый,
в тюрьме; дни мои мрачны, монотонны,
совсем не радуюсь я жизни на земле.
В печали сердце, мысли так грустны,
давно люблю, но вместе быть не смею.
Объединять нас могут только сны
и вряд ли обмануть судьбу сумею.
От этой боли весь я цепенею, –
так думы мои тяжкие грустны.
http://www.stihi.ru/2015/11/03/528
Галина Девяткина 07.11.2015 15:30 Заявить о нарушении