Ой, в печалі похилилася верба
Та над синьоокою рікою.
Ой, непіддільна та була журба,
Бо похилена верба була журбою.
Зажурена від пролитой крові
І чує знову той дитячий плач.
І стоїть клеймо на нашій мові,
Бо розмовляє нею президент-палач.
Посумнішала і столиця-київлянка,
Посіявся всюди морок і страх.
На стіні погубила нитки вишиванка
І літає над нами ворон-злий птах.
І на світі все тривожним стало
Ворогами стали нам брати.
Та поки ще верба зелена, не зів'яла
Країні, значить, можна ще допомогти.
Верба
© Copyright: Юлия Семерижная, 2015
Свидетельство о публикации №115103002991
Свидетельство о публикации №115103002991
Рецензии
