Так чомусь серце у грудях палає
І закохані очі скувала клята журба,
Я кохала, але цього ніхто вже не знає,
Молилась, вмирала, кидала слова...
Та мабуть відрізані крила згоріли,
Бо душа мертво й налякано тремтить,
Хоч цілувала, та цілунки жити не вміли,
Тільки рана душевна плаче й болить.
Скільки раз я кричала далеко у небо,
Здіймала руки до журавлинних ключів,
Та мабуть долі мої крила не треба,
Знаходить інших вона шукачів.
А осінній дощ наливає більше болю,
У і так повні по вінця келихи життя,
Та я не припиняю молити долю,
Про чарівні миті і палкі почуття.
Можливо не зараз, можливо пізніше,
Ці слова я уже і не згадаю,
Та не хочу іншого, чогось більше,
Лиш щастя у неба і долі благаю...
Благаю...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115102302441
Свидетельство о публикации №115102302441
Рецензии