Осiння любов...

Тихо літо пішло...Зажурилося небо,
Сірий дощ умиває дбайливо калину,
У повітрі стоїть запах дикого меду,
Одягнулась природа у колір бурштину...

Золота заметіль над землею кружляє...
Під мелодію вітру, дощів голосіння,
Осінь ніжно в долонях любов колихає,
Ту найкращу у світі любов, що - осіння...

Кожен з нас у житті відчуває потребу
Мати поруч з собою кохану людину...
А осіння любов - присмак тЕрпкого меду,
Поцілунки з гірчинкою, колір бурштину...

Почуття в тій любові гостріші подвійно,
Яскравіші порою осінньою фарби...
Відчуваєш єством, відчуваєш підшкірно,
Що лиш серце й душа - найцінніші є скарби...

Всі віки у любові чарівно-красиві,
Бо в природі немає погоди лихої...
І у двадцять, і в сто можем бути щасливі,
Якщо сповнене серце палкої любові...

І нехай не лякає зима холодами,
Осінь танго кружля, одягнувшись в величчя...
Не старіє любов - розквітає з роками...
У любові й душі - зАвжди юні обличчя...