Частина 8. Нацiональне кладовище

Поема "Чорна кров"
з історії французької революції

Частина восьма.
Національне кладовище.
(події 1794 року)

***********************************************
“Вандея повинна стати національним кладовищем”
Луї-Марі Тюрро, якобінський генерал
***********************************************

Вандея. Січень-місяць.
Село в степу стоїть,
Спустошене війною,
Аж жалісно глядіть.

Торік ще воювати
Пішли чоловіки.
Удома залишились
Лиш діти та жінки.

Як військо якобінське
У наступ перейшло,
Загони роялістів
Залишили село.

На лавці біля хати,
В одному із дворів
Хлопчина восьмирічний
Задумливо сидів.

“Коли ж ото мій батько
Повернеться з війни?
Його немає вдома
З минулої весни...
І мати часто плаче,
І хліба в нас нема...
Вже дрова закінчились,
А ще трива зима”.

Піднявся хлопчик з лавки,
До хати йти хотів,
Та раптом “Марсельєзи”
Почув він близько спів.

“Невже республиканці?” -
З тривогою в очах
Сполохана дитина
Поглянула на шлях.

“Ой, лихо! Якобінці!
Слід маму сповістить!” -
Наляканий хлопчина
До матері біжить.

Ці очі, повні жаху,
Обличчя це бліде...
“Тікаймо звідси, мамо!
Нацгвардія іде!”

“Синочку, ти про батька
Мовчи — це головне,
І, може, нашу хату
Нещастя обмине !”

Влетіли в двір солдати,
Як зграя тих шулік,
Селянку оточили:
“Кажи, де чоловік ?!”

Вона відповіла їм:
“Та він давно помер”.
Тут верхи в двір заїхав
Гвардійський офіцер.
“Заводити навіщо
Розмови ці дурні?
Чия вона дружина —
Однаково мені !
Наказано нам ясно —
Вандейців убивать!
Вам зараз же потрібно
Цю жінку розстрілять !”

Тут раптом закричало
Й заплакало хлоп'я:
“Не смій її чіпати,
Бо матір це моя !!!”

На хлопця гаркнув вершник,
Не злазячи з коня:
“Зухвале і безглузде
Вандейське вовченя!
Чому це я повинен
Вас, зрадників, щадить?”
І крикнув нацгвардійцям:
“Цього також убить!”

Солдати їх схопили,
За хату потягли,
Убили там і потім
В сусідній двір пішли.

І так по всій Вандеї...
Куди лиш не поглянь,
Кругом людей невинних
Вбивали без вагань.

Їх, бідних, скрізь ловили,
Вбивали із рушниць,
Топили у Луарі,
Кидали до в'язниць...

Ось так за непокірність,
За вірність королю,
В крові людській Вандею
Втопили без жалю...


читати далі: Частина дев'ята. Людовік XVII
http://www.stihi.ru/2015/11/18/297