Треба знати, як давати

                «А хто дочок має – нехай научає…»
                (із української народної пісні
                «Їхали козаки…»)
      

                Кларі Т., яка розуміла прощальне               
                "ну, давай" буквально, присвячується


Коли сади в душі цвітуть,
та що там зайве говорити,
роки людину не беруть,
й суворо нічого судити.

У світі так собі ведеться,
це аксіома на віки,
добром даси – добро вернеться,
і це поки що квіточки.

Як говорила мені мати,
пручи білизну у дворі,
не треба ласки шкодувати,
це ясно навіть дітворі.

Добром ділитися не стидно,
із ближнім, дальнім, все одно.
Воно спочатку тільки видно,
а потім, як міцне вино.
 
Природі, доцю, не підкажеш,
старайся їй не заважать.
Щоб палка шпицею вставала,
потрібно жито раком жать.

Я ці слова запам*ятала,
живу тепер немов в раю,
У лісі, в полі, за вокзалом,
я щедро ласки роздаю.

Коло воріт дала Миколі,
з добром в копиці Василю,
а потім Стьопці, вже у школі,
і наостанок – ковалю.

Чекала довго, не судилось…
ані з добром, ні без добра,
не повернувся жоден «витязь»…
мабуть тепер така пора.

жовтень 2015, Миколаїв

Ця пародія написана мною після ознайомлення з твором М. Соколовського «В коловороті». Ось його текст:

Коли сади в душі цвітуть,
роки людину не беруть.
Якщо в ній солов'ї співають,
всі негаразди відступають.
Не бійтесь душу відкривати.
Тепло потрібно віддавати.
Земля нам сили надає,
коли потреба в тому є.
Господь створив таким цей світ,
Що як згасає буйний цвіт,
Зернята в землю попадають,
та пагони нові зростають!
У світі цьому, як ведеться.
Добром даси-добро вернеться.
Не треба ласку шкодувати.
Її потрібно ближнім дати.
Коловорот. Що тут ще скажеш.
Природі ти вже не підкажеш.
Старайся їй не заважати,
Щоб в шпицях палкою не стати!