Змовкли струни душ

Я дивлЮся у неба безмежну блакить,
А довкола якась незбагненная тиша...
Змовкли струни душі несподівано - вмить,
Тепер небо моє джерело для фетиша...

Я цю тишу, неначе коштовність, несу,
Не потрібно смарагдів мені чи бурштину:
Відтепер я  шукаю  душевну красу
Й,над усе, я ціную в людині - Людину...

Цінувать треба тих, хто твій спокій беріг,
Хто був поруч в сумну і щасливу годину...
Почуття, наче ковдру, не кинеш до ніг,
Не збудуєш життя з кольорового диму...

До зачинених  більше не ломлюсь дверей
І нутром кожен рух, кожен крок вивіряю:
Зовсім мало у світі лишилось людей,
Із якими в пітьмі йти можливо по краю...

Я безсоння своє виливала в віршІ,
Сподівалась: любов - це великая сила,
Тільки...доля від краю вела до межі,
Де із неба без хмар, починалася злива...

Відтепер лиш молюсь,щоб лишив мене гріх
І частіше думками я лину у небо...
Розумію: хорошим не будеш для всіх,
Та...щоб щастя пізнати - Єдині нам треба...

Я сповию кохання своє у вуаль,
Свідок - Бог: не хотіла я цього...та - мушу...
Почуття в цьому світі крихкі, мов кришталь,
Тож...даруючи тіло - віддай з ним і душу...