Летаргія застигла в зіницях…
Виливається спазмами морок…
Безкінечно у жмені – синиця,
У череслах – відсирілий порох…
Помутніння, не розуму, – Духу…
Одкровення, що лізуть у Душу…
Відчуття, що фіксують напругу,
Обираючи жертви на згубу…
Що – усе це? Кому це? Навіщо?
Хто ховається в димних кулісах?
Хто сміється над Світом? – Пропащий…
Світ і котиться… Сили – до біса…
Із великого горба – донизу…
Крихке трощиться, сиплеться шумно…
Все запишеться вкотре на кризу…
Бездуховне керує бездумно…
Хто танцює на полі з кістками?
Хто шукає Життя поміж мертвих?
…Вечоріє, світає віками…
І Красу цю не вбити, не стерти…
16.10.2015
Летаргiя застигла в зiницях
© Copyright: Катерина Жебровська, 2015
Свидетельство о публикации №115101605571
Свидетельство о публикации №115101605571
Рецензии