Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
(Т.Г.Шевченко)
Та зараз біди знов обсіли,
Хоч ми елегій не творили.
Та жили якось, сміючись.
Почас до бога говорили,
Свічками в церквах відкупивсь.
На відкуп повіддали душі,
Мов пил, що куріє над шляхом.
Слова віщує нам дідакл
Що все лозиною шмагає
Науки іншоі не знаєм.
Не знаємо, як жити в мирі,
Все інший шлях шукаєм долі.
Забули, як воно на волі.
А нам вірівіє у милі,
Так живимо, мов і не жили.
І знову, знову на граблі,
Ізнов помилкам закортіло
Обсісти наше грішне тіло
Приходять думки та не ті.
А ми все порпаємсь в землі.
Та нам у небо зась, не треба.
Все більше в церкви ми за звичай,
За звичай свічки в алтарі,
Ми свій виводимо обичай,
Що нам сліпці поводирі.
Наш час
© Copyright: Александр Бирзула, 2015
Свидетельство о публикации №115101209708
Свидетельство о публикации №115101209708
Рецензии