108 -jungle story-

Летовище, залізниця, річка. Саме в такій послідовності. Впродовж не такого малого життя. Повітря, метал, вода. Тоді вогонь це -- я? Чи той, хто в мені сидить? Весляр, що кермує мого човна. Поводир в світі сліпо-глухо-німих.

Погоничу череди моїх втілень, хто ти? На які луки альпійські йдемо цього разу? Може сядемо десь в придорожній кнайпі випити по скляночці портеру чи вина, глювайну або бурбону? Ти мовчиш, давно мовчиш, завше мовчиш. Кажуть, що янголам на Землі зашивають рота.

Ти не янгол, мабуть, бо колись говорив: літери малював і вони пливли, об'єднувалися у слова, фрази. Я сидів на такому широкому підвіконні. Сіялось світло через немиті шибки, в коридорі лунали десятки кроків. Я заплющив повіки аби прочитати останні твої листи, я не знав, що так скоро ти зовсім замовкнеш.

"Ах життя моє кругле, як м'яч" покотилося по жолобочках. Я пустив твоїх коней, мій світе, ускач. Розминаю у пучках посохлі листочки.

Нам не випити трунок до дна, не дістатись нірвани. Я пишу у нікуди оцього листа. Закорковую пляшку. Кудись та пристане.


© Copyright: Валентин Лученко, 2015