Дубрава, явлена рассветом,
Заговорила ярким цветом,
Дороги, словно леза шпаг,
Залил огнем — Господь иль маг?
А что за хмурые там тени
Трепещут на озерной сини?
И где твоя промежду них?
Чего распознавать-то— грех?
Та, первая, едва заметна —
Убога так и неприветна,
Вторая, что твой супостат,
Идет тропой своих утрат,
А третья набирает мочи
И даль затягивает в очи
Там, где дубрава пред рассветом
Заговорила ярким цветом.
24.IX.72
Світанням явлена діброва
заговорила кольорово,
дороги, ніби леза шпаг,
залив вогнем — Господь чи маг?
А що то за похмурі тіні
тріпочуть на озерній сині?
І де твоя промежи них?
Чого розпізнавати — гріх?
Оця, найперша, ледь помітна —
така убога і маркітна,
а друга, власний супостат,
іде тропою власних втрат,
а третя набирає моці
і далину тримає в оці,
де ранком явлена діброва
заговорила кольорово.
24.IX.72
189. Василь Стус. Дубрава, явлена рассветом...
© Copyright: Алёна Агатова, 2015
Свидетельство о публикации №115100900779
Свидетельство о публикации №115100900779
Рецензии