Я сиджу і дивлюсь у віконце.
Та чомусь я не бачу там сонця
Знаю є воно – спека надворі.
Та в душі моїй наче в коморі.
Темно, холодно, сумно, волого,
Аж дрижжить моє тіло від того.
Закохалась. Так сильно кохаю.
Тай коханою бути бажаю…
На словах ти говориш, кохаєш.
То чому ти мене ображаєш?
Сам із мене такую зробив.
Не довів би до сліз, що б любив.
Якщо будеш кричать , я піду.
Це кохання по твоєму, любий?
Сили я у собі віднайду
Я зубами вгризатись не буду…
Ображайся. Ти гарно це вмієш…
Марно все, ти наврят зрозумієш…
Знай, не тільки слова є в коханні.
Може статись образа остання…
І тоді вже нічого не стане,
Навіть в серці боліть перестане.
Буде пусто, спокійно і тихо.
Поки час є, жени теє лихо…
Сумно
© Copyright: Лариса Крамаровская, 2015
Свидетельство о публикации №115100606914
Свидетельство о публикации №115100606914
Рецензии