***

Ти повнісю увійшов в стан осені,
Твоі голубі очі - залились жовтогарячим.
На вулиці, ще досі сонця промені,
Та в твоій душі, одні холода,
Для мене залишаються - ваблячими.

Я втратила себе, коли піддалась твоім провокаціям,
Лише безглузді слова, і нічого більше, фальсифікація,
Наших почуттів.
Посмішки, і такі теплі обійми, гаряче "Люблю" - все кидаємо на вітер, такий, пробираючий до кісток, холодний вітер.

Ти ломаєш мені руки, як тільки хочу припинити, своіми словами: "Це все вірно!", я йду за твоіми молитвами.
Хоч не вистачає кисню, та я тобі підіграю:"Так, милий, це все вірно!"
А в думках:"Що своєю брехнею, ми своі долі ломаєм".

Я не можу сказати "Ні", і всередині мене розриває на шматки,
Тримаючись за спогади, все ще не піду, зжимаючи все сильніше твою руку.

Прокинься від сну, прошу, нехай тепло загляне в твою душу,
Давай припинимо цю гру, яка з часом затяне в бездну, страждань
Де ми, лише, пусті сосуди,
Будь ласка, давай не будемо!
Кричу, втрачаючи свій голос, почуй же,
Не дивись цим кришталевим поглядом, розрух,
Я піддаюсь!
Ти виграв знову битву, розбивши сердце
І посмішка на твоєму обличчі засіяла,
Я впала!
"Нас" втратила.
Осінь.