Пам"яті прірва не дає забути,
все те найгірше що було почуто.
Що зроблено, сказано,
на серці гніє...
з чим час від часу огидно стає.
Чому ж цим душиш себе,чом караєш?
хочеш забути,та сам не пускаєш.
Хочеш згадати,
про все те пекельне...
все що минуле, в смолі що топлене.
Заможний бідує, бідний все плаче,
Всі час від часу не бачать найкраще.
Хочеться сісти
й згадати погане..
те що стікає кровавою раной.
Навіщо? Не знаю. Та й знати не хочу.
Коли надто добре, хочеться плачу.
Плачу свого..
що позаду давно..
Плачу того, що породить добро..
Сум
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092809878
Свидетельство о публикации №115092809878
Рецензии
