Чудовиська бридкі, похмурі,
гризуть бездумно Землю-мати.
Бач, не навчили вас у школі,
там де родився-шанувати.
А може вчили, та навмисне,
свої ви затуляли вуха.
Вам краще чути плач та стогін,
Ніж думки мудрії почути.
Гидкими хвилями нещастя,
Ллєте людей у кут загнавши.
І посмішка з лиця страшного,
не зходить, гріх на душу взявши.
Розпатлане минуле роду,
вас не турбує вже віднині.
Заховане жарке проміння,
в душі гнилої, домовині.
Ви топчете кісток небесні гори,
що пали від руки-сокири.
Братів тих ваших срібнодолих,
що Неньку нашу отруїли...
Чудовиська
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115092810020
Свидетельство о публикации №115092810020
Рецензии
