Коли ти носиш його душу у серці,
А він не бачить навіть тих квітів,
Для всіх ти закриваєш всі дверці.
Не бачив він дарів-самоцвітів.
А дівчина зі світлим волоссям
Його прибрала швидко в полон свій.
І гралося жовтим колоссям
Повітря на голові тій світлій.
Ти відчуваєш все, як болить там.
І як в душі гроза піднялася.
Коли почуття прирівнялись реліктам,
Твоя надія тихо зім'ялася.
І сонце заховалось за хмари,
А місяць залишився незмінним.
Та в небі залишились примари,
Де зорі були сяйвом перлинним.
І темрява тебе пригортає,
І боляче так ранить стрілою.
Куди ж дивився, Боже, питає
Душа, що ще не стала зачерствілою.
Чому ж вчинив жорстоко зі мною?
Чому вона повинна радіти?
Чому вона щаслива з тобою,
А я лише з нещастя бриніти?
Не відповів мені, ну і добре.
Бо, мабуть, краще правди не знати.
Не таке вже моє серце хоробре,
Щоб назустріч болю пірнати.
Квiти у серцi
© Copyright: Анастасия Билоус, 2015
Свидетельство о публикации №115092709746
Свидетельство о публикации №115092709746
Рецензии